КНИГА ПАМ'ЯТІ
Ця сторінка присвячена студентам, випускникам і працівникам коледжу, які віддали життя за Україну.
СТУПНИЦЬКА Катерина Вікторівна
Роки життя: 11 квітня 1996 — 8 березня 2022 (25 років)
Рік випуску коледжу: 2015
Обставини загибелі: загинула внаслідок ракетно-бомбового удару по медичному штабу поблизу смт. Макарів.
Народилася 11 квітня 1996 року в селі Залізниця Корецького району Рівненської області. У 2011 році закінчила дев’ять класів Коловертівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів.
«Змалку мріяла про медицину. Усі ляльки були моїми пацієнтами. А ще мене дуже вабив білий халат. Отож закінчила Дубенський медичний коледж. Першим місцем моєї роботи став ФАП у селі Даничеві, де я рік була завідувачкою», — розповідала Катерина в інтерв’ю 2020 року.
Згодом уклала контракт на проходження військової служби. З 2014 року на передовій неодноразово рятувала життя захисників і захисниць України. Під час служби в ЗСУ навчалася в Національному університеті водного господарства та природокористування за спеціальністю «Фізична терапія, ерготерапія», розуміючи важливість реабілітації поранених побратимів і посестер.
«Життя дуже легко втратити. Вирішила, що не можу бути осторонь, просто не можу, маю допомагати бійцям і піклуватися про них. Я тут заради того, щоб війна закінчилася, щоб допомогти людям і врятувати якомога більше життів», — сказала Катерина.
У цивільному житті любила сукні та підбори. Дуже любила вишивати: сідала за вишивку в хвилини відпочинку навіть під час служби. Посестри пропонували допомогу, але Катерина вишивала не за схемами, а так, як бачила душею. За спогадами мами, біле плаття вишила сама під час оборони Луганщини. Батьки намагалися переконати доньку бути цивільним медиком, але вона знову й знову перепідписувала контракти.
З 2016 року сержант Ступницька проходила службу на посаді санітарного інструктора медичного пункту 3-го механізованого батальйону 14-ї окремої механізованої бригади в місті Володимир Волинської області.
8 березня 2022 року тривали важкі бої за визволення Макарова Київської області, захопивши який ворог мав намір оточити Київ із заходу. Під час бою підбили екіпаж танка командира першої роти. Катерині вдалось евакуювати поранених командира та всіх членів екіпажу. Вона надала їм першу медичну допомогу, вивезла в безпечне місце, а сама повернулася до підрозділу.
«Поранені були майже всі: важчих забрали, легші залишилися на позиціях. Катя на собі цілий день виносила «двохсотих» і «трьохсотих». Таке маленьке дівчатко таких дядьків витягувала і під такими обстрілами — я б не повірив, якби сам не бачив. Зокрема, витягла і командира взводу», — згадує побратим Василь Швець.
Ввечері окупанти нанесли низку ракетно-бомбових ударів, влучивши в будівлю медичного штабу. Побратими до останнього вірили, що Катерину ще можна врятувати, розбираючи завали з надією. Проте, внаслідок удару вона загинула.
Прощання з героїнею відбулося 11 березня 2022 року в місті Корець Рівненської області. 12 березня її поховали в рідному селі. У Катерини залишилися батьки та молодші брати. Власної сім’ї вона не встигла створити.
Нагороди та вшанування пам’яті:
- Звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно);
- У жовтні 2022 року на честь Ступницької перейменовано колишні вулицю та провулок Пушкіна в Корці Рівненської області;
- 8 грудня 2022 року вулицю Уляни Громової в Солом’янському районі Києва перейменовано на честь Катерини Ступницької;
- У Рівному на честь Ступницької названо вулицю в новому мікрорайоні «Гармонія».
ТИХА ПАМ’ЯТЬ! СИЛЬНА ВДЯЧНІСТЬ!
ДОВГАНЮК Павло Володимирович
Роки життя: 5 лютого 1991 — 13 березня 2022 (31 рік)
Рік випуску коледжу: 2012
Обставини загибелі: загинув під час бойового завдання у м. Попасна.
Народився 5 лютого 1991 року в с. Нова Митниця Крупецької селищної громади Дубенського району Рівненської області. Навчався в Митницькій загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів. Після закінчення Дубенського медичного коледжу працював у лікарській амбулаторії с. Рідків та у ФАПі с. Митниця.
У 2014 році підписав контракт зі Збройними Силами України, учасник ООС. На фронті — з початку повномасштабного вторгнення.
«Усвідомивши, що основний обов’язок людини — діяти, Павло без довгих вагань приймає єдино вірне на той час рішення про продовження подальшого навчання в Дубенському медичному коледжі, після закінчення якого вже молодим фельдшером повертається в рідне село. Природна доброта, біблійська турбота про ближнього, відкритість до чужого болю і горя та любов до своїх односельчан лягли в основі цього рішення, а ще й родинний обов’язок перед молодшими братами і сестрами та старенькою матір’ю. Мабуть, він такий мав талант жити серед людей, жити для людей. Таким його село знало і таким він залишився в людській пам’яті.
Після проходження строкової служби у 2013-2015 рр. у ЗСУ Павло Довганюк, вже у званні молодшого сержанта, підписав контракт на її продовження. А коли стала загроза цілісності і суверенітету країни на її східних кордонах, він, як і тисячі інших патріотів України, без будь-яких вагань ухвалив рішення про участь в АТО.
Тоді було 24 лютого 2022 року… Вже на той час стежки з багатьох порогів українських хат вперлися у війну. В ці дні, як ніколи повсюдно відчувалася потреба в медичних кадрах, як на фронті, так і в тилу. Війна не рахується з віком, планами, мріями на майбутнє. Молодшому сержанту П. Довганюку не судилося пережити цей день чергового обстрілу ворожої артилерії. Серце патріота перестало бутися від чисельних поранень у далекому степу на Луганщині, де на той час точилися найзапекліші бої.
Смерть сина ніби назавжди розколола час матері Павла, Олександри Іванівни, на минуле і майбутнє. Тепер він завжди лише мовчки дивитиметься розуміючими очима з портрета на стіні батьківської хати на свою стареньку матір, чисельну родину, ніколи не маючи змоги сісти поруч за родинним столом», — Михайло Казмірук.
Павло загинув 13 березня 2022 року в м. Попасна Луганської області. Похований 2 квітня 2022 року. Не встиг створити власну сім’ю, але залишив по собі любов у серцях мами, двох братів, двох сестер. Для них він був опорою, прикладом, другом. Для рідного села — гордістю. Для України — героєм.
Нагороди та вшанування пам’яті:
- Орден «За мужність» III ступеня (посмертно).
ТИХА ПАМ’ЯТЬ! СИЛЬНА ВДЯЧНІСТЬ!
СЕМЕНОВИЧ Андрій Олександрович
Роки життя: 4 жовтня 1999 — 8 травня 2022 (22 роки)
Рік випуску коледжу: 2019
Обставини загибелі: загинув внаслідок смертельного поранення голови під час ворожого обстрілу біля с. Білогорівка Луганської області.
Народився в місті Берестечко Волинської області. Середню освіту здобув у Берестечківській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів. Був веселим, життєрадісним, душею компанії — друзі звали його «Андрюха-позитив». Відвідував недільні служби, де служив церковним прислужником. Закінчив Дубенський медичний коледж.
Мати героя сказала: «Мій син був справжнім патріотом з добрим та водночас хоробрим серцем. Він свідомо прийняв рішення захистити рідну землю та підписав контракт зі Збройними Силами України, де служив і застосовував свої професійні фельдшерські вміння».
Під час повномасштабної війни служив у розвідувальній роті 80-ї окремої десантно-штурмової бригади бойовим медиком, рятуючи побратимів на передовій.
«Андрій з тих відчайдухів, які просто робили свою справу без думки про визнання! Він любив своїх батьків, сестру, любив Україну! Щирий і надзвичайно добрий! Так хочеться повернутись в той час… Сісти в ельку, включити нашу музику і підспівуючи прямувати на заправку за хот-догами. Якось ти сказав мені: «Гірше смерті — це бути забутим!». Обіцяю тобі, що не забуду! Ми всі пам’ятаємо! Тепер ти житимеш вічно…» — написала подруга Зоряна Коновалець.
«Андрюха «Док» був душею компанії, завжди на позитиві… Він любив життя в усіх його проявах… Відпочивай на небі з усіма іншими гідними воїнами! А ми помстимося за кожного з вас!» — написав побратим Андрій Кметь.
22-річний бойовий медик загинув 8 травня 2022 року біля селища Білогорівка Луганської області. Військовослужбовці помстилися за смерть героя, знищивши в ті дні до 100 одиниць ворожої бронетехніки та понад 400 окупантів.
Побратим загиблого бійця 80-ї окремої десантно-штурмової бригади оприлюднив відео, де герой розповідає про обов’язки перед полеглими продовжувати їхню справу.
На відео Андрій Семенович відповідає: «Завжди хочеться якось їм подякувати, що вони боролися, стали зразу. Хочеться, щоб вони пишалися мною, такими, як я, десантниками, простими військовими навіть. Обов’язково відвоювати свою землю! Не закинути цю справу, яку вони почали, а продовжувати, поки вона не буде до кінця виконана. Настане час — ми їх всіх взуємо і відіб’ємо нашу землю. Гірше смерті — це бути забутим! Ми завжди повинні їх пам’ятати!»
Поховали військовослужбоця у рідному місті на Волині. У Андрія залишилися батьки, сестра та брат.
Нагороди та вшанування пам’яті:
- Орден «За мужність» III ступеня.
ТИХА ПАМ’ЯТЬ! СИЛЬНА ВДЯЧНІСТЬ!
КОТВІНСЬКИЙ Ігор Васильович
Роки життя: 15 жовтня 1990 — 14 січня 2023 (32 роки)
Рік випуску коледжу: 2010
Обставини загибелі: загинув при виконанні обов’язків військової служби на Бахмутському напрямку.
Народився та проживав у селі Комарівка Смизької територіальної громади. Випускник Дубенського медичного коледжу.
З 2020 року працював водієм у Смизькому пункті постійного базування Дубенської станції екстреної медичної допомоги. Колеги з Рівненського обласного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф відгукнулися про Ігоря як про надзвичайно відповідального, щирого працівника. З ним було легко та комфортно працювати — завжди позитивний, чуйний, комунікабельний, світлий.
У березні 2023 року Ігор був призваний на військову службу, вступив до лав ЗСУ на посаду молодшого лейтенанта — командира стрілецького взводу. Залишилися дружина та 9-річна донечка Іринка.
Земляки провели в останню дорогу патріота 18 січня 2024 року. Чин похорону звершено у Свято-Кирило-Мефодіївському храмі.
ТИХА ПАМ’ЯТЬ! СИЛЬНА ВДЯЧНІСТЬ!
СМАЛЮК Сергій Сергійович
Роки життя: 11 серпня 1968 — 21 липня 2023 (54 роки)
Рік випуску коледжу: 1987
Обставини загибелі: загинув під час виконання бойового завдання з евакуації пораненого в районі с. Мала Токмачка Запорізької області внаслідок ворожого обстрілу бронетранспортера М113.
Народився в місті Дубно. Навчався в Дубенській загальноосвітній школі № 2, після закінчення якої вступив до Дубенського медичного коледжу.
Проходив строкову службу на карело-фінському кордоні фельдшером і командиром зенітно-ракетної установки.
Після служби розпочав трудову діяльність у Дубенській районній лікарні, де пропрацював 25 років. Користувався великою повагою колег. «Допомога іншим — робота, яку Сергій Сергійович виконував до повномасштабного вторгнення, адже працював у кардіологічному відділенні Дубенської міської лікарні», — йдеться в дописі міськради.
Дуже любив родину та кохану дружину. Був надзвичайно доброю і щирою людиною. До останнього подиху залишився вірним Батьківщині, професії та поклику серця — допомагати.
Старший сержант, фельдшер медичного пункту 3-го механізованого батальйону похований у м. Дубно на кладовищі по вул. Млинівській. Залишилися дружина, сестра та брат.
Нагороди та вшанування пам’яті:
- Нагрудний знак «Золотий хрест»;
- Найвища міська відзнака — звання «Почесний громадянин міста Дубно» (посмертно).
ТИХА ПАМ’ЯТЬ! СИЛЬНА ВДЯЧНІСТЬ!
ІВАНЮК Ігор В’ячеславович
Роки життя: 6 жовтня 1971 — 28 грудня 2023 (52 роки)
Рік випуску коледжу: 1990
Обставини загибелі: загинув біля Бахмута від ворожого обстрілу, не встигнувши дістатися позиції.
Народився 6 жовтня 1971 року в місті Дубно Рівненської області. Здобув середню освіту в місцевій школі. Закінчив Дубенський медичний коледж, згодом — Національний університет «Львівська політехніка». Після навчання проходив строкову військову службу в армії, де здобув звання старшого сержанта.
До повномасштабного вторгнення був депутатом Жовківської районної ради від ВО «Свобода» (2010-2015 рр.), Дублянської міської ради від ВО «Свобода» (2015-2020 рр.), керівником Дублянської міської організації ВО «Свобода» з 2013 року. У лавах ВО «Свобода» — з 2008 року.
Вирізнявся стійкою громадянською позицією: брав участь у Помаранчевій революції та Революції Гідності, активно організовував заходи з відродження національної пам’яті. За словами близьких, був «непересічною людиною», «натхненником і локомотивом», реальними діями показував, як треба захищати Україну. Поза громадською діяльністю займалася приватним підприємництвом, захоплювалася автомобілями.
Із перших днів повномасштабного вторгнення став добровольцем на захист Батьківщини. Спочатку боровся з окупантами в лавах батальйону «Свобода» на Київщині. Згодом боронив суверенітет і територіальну цілісність держави на Донеччині у складі 5-ї окремої штурмової Київської бригади оперативного командування «Північ» Сухопутних військ Збройних Сил України.
«Дуже рідко тато розповідав щось конкретне. Більше якісь загальні речі, які ми всі знали. Зайвий раз ніколи не хотів нас хвилювати», — ділиться донька Софія.
Загинув 28 грудня 2023 року біля Бахмута Донецької області.
«У нього та побратимів вийшла з ладу машина, вони прийшли пішки до позицій. Коли їм залишилося пройти останні 300 метрів до найближчого безпечного місця, почався сильний обстріл. Батько прийшов останнім, і, на жаль, дійти йому не вдалося. Тим самим він врятував життя трьом молодим воїнам», — з болем розповідає донька.
Побратими та друзі пам’ятають загиблого справжнім патріотом і душею компанії. «Вони говорили, що тато був непересічною людиною, душею організації, натхненником і локомотивом. Енергійний, сповнений ідей та планів. Він був справжнім патріотом і борцем. Завжди реальними діями показував, як треба захищати Україну», — каже донька.
На Бахмутському напрямку «Майор» героїчно загинув під час виконання військового обов’язку, захищаючи незалежність і територіальну цілісність нашої держави. У Ігоря залишилися дружина, троє дітей та онуки.
Нагороди та вшанування пам’яті:
- Нагрудний знак «За сприяння оборони Києва»;
- Нагрудний знак «Ветеран війни»;
- Відзнака «За честь і звитягу»;
- Орден Богдана Хмельницького «За мужність» III ступеня.
ТИХА ПАМ’ЯТЬ! СИЛЬНА ВДЯЧНІСТЬ!
СЕРЕДИНСЬКИЙ Роман Васильович
Роки життя: 1982 — 11 березня 2026 (44 роки)
Рік випуску коледжу: 2004
Обставини загибелі: помер від захворювання, пов’язаного з проходженням служби.
Народився в 1982 році. З 1986 року певний час проживав та навчався в місті Радивилів. Закінчив Дубенський медичний коледж. Мешкав у селі Андріївка Золочівського району Львівської області.
28 травня 2022 року призваний на військову службу Золочівським ТЦК та СП. Під час служби сумлінно виконував обов’язок санітарного інструктора, допомагаючи та рятуючи життя побратимів. Його життя обірвалося через захворювання, пов’язане з військовою службою.
16 березня в кімнаті смутку КНП «Буська ЦРЛ» відбувся парастас за захисником України. 17 березня траурний кортеж вирушив до міста Почаїв Кременецького району Тернопільської області, де поховали Романа Серединського.
ТИХА ПАМ’ЯТЬ! СИЛЬНА ВДЯЧНІСТЬ!
МАКСИМЧУК Анатолій Ананійович
Роки життя: 13 червня 1969 — 22 березня 2026 (56 років)
Рік випуску коледжу: 1988
Обставини загибелі: помер під час перебування в лікувальному закладі.
Народився та виріс у місті Дубно. Навчався в Дубенській загальноосвітній школі № 3 та Дубенському медичному училищі. Згодом пройшов строкову військову службу.
У 1999 році уклав контракт із місцевою військовою частиною, в якій прослужив майже 20 років. Після звільнення в запас через вихід на пенсію — повернувся до війська.
Під час повномасштабного вторгнення майстер-сержант Анатолій Максимчук брав участь у бойових діях фельдшером медичної частини військової частини А7117.
У цивільному житті захоплювався спортом, туризмом, риболовлею. Для побратимів був не просто медиком — опорою, вірним і мудрим другом.
Нагороди та вшанування пам’яті:
- Нагрудний знак «За взірцевість у військовій службі» I ступеня;
- Медаль «За сумлінну службу» III ступеня;
- Медаль «Ветеран служби»;
- Відзнака Президента України «За участь в АТО».
ТИХА ПАМ’ЯТЬ! СИЛЬНА ВДЯЧНІСТЬ!
ЮРЦУНЬ Олександр Миколайович
Роки життя: 8 серпня 1989 — 27 березня 2026 (36 років)
Рік випуску коледжу: 2008
Обставини загибелі: загинув у районі н.п. Малинівка Чугуївського району Харківської області внаслідок удару ворожого БПЛА, повертаючись із бойового завдання.
Народився 8 серпня 1989 року в селі Підбрусинь Млинівського району Рівненської області. Навчався в Миколаївській загальноосвітній школі І–ІІ ступенів, яку закінчив у 2004 році. Обравши медицину покликанням, продовжив навчання в Дубенському медичному коледжі.
Після навчання працював фельдшером у селі Миколаївка, згодом — у медичній частині державної установи «Дубенська виховна колонія».
Створив міцну й люблячу сім’ю. Разом із дружиною Світланою виховував сина Давида, якого дуже любив.
У березні 2022 року добровільно став до лав Збройних Сил України. Служив у військовій частині А7024 у складі 47-ї окремої інженерної бригади Сил підтримки ЗСУ. Був сержантом, бойовим медиком взводу — професіоналом, якому довіряли побратимами. Захищав Батьківщину на багатьох напрямках.
Відповідально ставився до фахової підготовки, підтримував високий професійний рівень. Командування неодноразово відзначало його за сумлінну службу, професіоналізм, відповідальність і старанність.
27 березня 2026 року під час повернення з бойового завдання на автошляху Ізюм-Чугуїв у районі н.п. Малинівка Чугуївського району Харківської області в автомобіль, у якому перебував Олександр, влучив ворожий БПЛА. Унаслідок цього він загинув разом із побратимом.
Нагороди та вшанування пам’яті:
- Відзнака Президента України «За оборону України»;
- Відзнака Головнокомандувача ЗСУ «За збережене життя»;
- Відзнака Православної Церкви України «За жертовність і любов до України».
ТИХА ПАМ’ЯТЬ! СИЛЬНА ВДЯЧНІСТЬ!
Якщо Ви маєте інформацію або спогади про наших Героїв — напишіть нам…