Поезії великих українців

Цікаві факти про Тараса Шевченка

Тарас Шевченко був невисокого зросту — трохи більше 164 см. Улюбленим напоєм Тараса був чай з ромом.

У 1975 році один із кратерів на Меркурії був названий на честь Тараса Григоровича Шевченка.

1384 — стільки пам’ятників Тарасові Шевченку встановлено в світі. З них в Україні налічується 1256 монументів, і ще 128 в 35 країнах світу — Бразилії, США, Китаї. Перший пам’ятник Тарасові Шевченку встановили в 1881 році в місті Форт-Шевченко, в тому ж році з’явився і перший монумент в Україні − в садибі Алчевських у Харкові.

Найменше в світі видання Кобзаря має розмір близько половини квадратного міліметра, що менше за макове зернятко. Створив його український майстер Микола Сядристий. Гортати сторінки збірки можна лише кінчиком загостреного волоска через їхній неймовірно крихітний розмір.

За життя Кобзаря більше цінували як художника, ніж як поета. Він був улюбленим учнем Карла Брюллова, а в 1860 році був удостоєний звання Академіка гравіювання від Імператорської Академії мистецтв за гравюру картини Рембрандта Притча про робітників на винограднику.

500 м² − площа найбільшого портрета Кобзаря. Написаний він у Харкові на стіні 17-поверхового будинку  і внесений до Книги рекордів України. Графіті малювали ночами протягом двох тижнів.

Основну освіту Кобзар отримував всього лише 2 роки в церковно-приходській школі. Багатьма знаннями поет зобов’язаний баронесі Софії Григорівні Енгельгардт, яка навчала його польської та французької мов, але основні знання мов Тарас отримав від лакеїв.

Поет завжди одягався досить модно, оскільки добре заробляв в Петербурзі, будучи успішним портретистом. У своєму щоденнику він писав про величезне задоволення від придбання гумового плаща-макінтоша за 100 рублів, що було значною сумою для того часу.

15 років — стільки поет провів в Україні за все життя. У 14 років він виїхав із України з поміщиком Енгельгардтом, якому прислужував із дитинства, і потім приїжджав в Україну лише погостювати.

Тарас Шевченко багато разів за своє життя закохувався. Серед симпатичних йому жінок були односельчанка Оксана Коваленко, польська швачка Дзюня Гусиковська, натурниця Амалія Колберг, княжна Варвара Рєпніна-Волконська, дружина полковника Ганна Закревська, Анна Ускова. Після повернення із заслання Тарас закохався в 14-річну актрису Катерину Піунову, а останнім коханням його стала 20-річна служниця Ликера Полусмак. До самої смерті Тарас Григорович мріяв знайти кохання і побудувати сім’ю, але ні з ким не склалися тривалі відносини. Крім цього, є версія, що у поета був роман із дружиною Михайла Максимовича — Марією, адже через 9 місяців після початку їхнього тісного спілкування у Максимовичів народився син. Однак багато істориків називають це чутками, оскільки Михайло був близьким другом Тараса, і останній не міг так з ним вчинити.

Тілько ворог, що сміється…

Смійся, лютий враже!

Та не дуже, бо все гине —

Слава не поляже;

Не поляже, а розкаже,

Що діялось в світі,

Чия правда, чия кривда

І чиї ми діти.

Наша дума, наша пісня

Не вмре, не загине…

От де, люде, наша слава,

Слава України!

12 цікавих фактів про Лесю Українку

  1. Справжнє ім’я Лесі Українки – Лариса Косач.
  2. Леся Українка була не тільки поетесою, але й драматургом, прозаїком та перекладачем. Вона писала твори українською, російською та французькою мовами.
  3. Леся Українка була однією з провідних поетес українського національного відродження на початку 20-го століття.
  4. У 1901 році Лесі діагностували туберкульоз, але вона продовжувала активно творити і займатися громадською діяльністю.
  5. Леся Українка мала складні стосунки зі своїм батьком, письменником та публіцистом Петром Косачем, який не приймав її літературні амбіції.
  6. Вона була активною учасницею українського національно-визвольного руху, зокрема, брала участь у підпільній діяльності та виступала з публічними промовами.
  7. Леся Українка перекладала твори класиків світової літератури, таких як Вільям Шекспір, Йоганн Вольфганґ Гете та Франсуа Вільям Анрі де ля Вільє.
  8. У 1912 році Леся Українка стала першою жінкою, яка отримала почесне звання академіка в Галицькій науковій спільноті.
  9. Леся Українка написала понад 250 творів, серед яких вірші, драми, повісті та оповідання.
  10. Померла від туберкульозу в 1913 році, віддавши своє життя боротьбі за українську національну ідею та культуру. Вона була лише 42-річного віку, але залишила по собі незабутній слід у світовій літературі та історії України.
  11. Одним із цікавих фактів про Лесю Українку є те, що вона була відома своєю незалежністю і самостійністю. Наприклад, в 1907 році, коли Леся отримала пропозицію одружитися з польським емігрантом та революційним діячем Людвігом Варшавським, то відмовилася, попри його статус та знаменитість, заявивши, що «ласка до чоловіків у мене невелика». Замість того, щоб обмежувати своє життя шлюбом та сім’єю, Леся Українка віддавала перевагу своїй творчості та активній участі в українському національному руху. Цей факт підкреслює не лише незалежність та силу волі Лесі Українки, але і її відданість національній справі та ролі жінки в суспільстві.
  12. Нещодавно народні депутати запропонували 25 лютого відзначати нове свято – День української жінки, натомість вихідний 8 березня мають намір прибрати. Новий законопроєкт (№ 9009) пропонує скасувати свята 1, 9 травня та 8 березня, натомість запровадити День українки, День матері та Шевченків день. Автори документу обґрунтовують цю ініціативу наміром відмовитися в нав’язаних у радянському минулому традицій, а шанувати власні, українські.

Хто вам сказав, що я слабка,

що я корюся долі?

Хіба тремтить моя рука

чи пісня й думка кволі?

Ви чyли, раз я завела

жалі та голосіння, —

то ж була буря весняна,

а не сльота осіння.

А восени… Яка журба,

чи хто цвіте, чи в’яне,

тоді й плакучая верба

злото-багряна стане.

Коли ж суворая зима

покриє барви й квіти —

на гробі їх вона сама

розсипле самоцвіти.

Цікаві факти про Симоненка

  1. Поет демонстрував виняткові здібності та наполегливість. Наприклад, уже з шостого класу йому доводилося щодня долати аж 18 км пішки дорогою до школи та з неї додому.
  2. Усе свідчило про те, що Василь міг досягти виняткового успіху за радянських часів, якби прагнув підлаштовуватися та йшов, так би мовити, за лінією партії. Наприклад, чи легко вступити до Київського національного університету імені Тараса Шевченка? А якщо йдеться про таку популярну спеціальність, як журналістика? Так само непросто це було й у 1952 році, коли заклад вищої освіти ще називався Київський університет. А тепер помножте складність на те, що вступник є випускником звичайної сільської школи. Шанси на вступ були низькі, але поет пройшов з першого разу.
  3. Симоненко працював журналістом, але не так багато правди міг донести зі сторінок видань, які проходили жорстку цензуру. Поезія, самвидавна література були для нього ковтком волі, простором щирості, справжнім життям. Із 1960 року він став учасником Клубу творчої молоді разом з Ліною Костенко, Іваном Драчем, Миколою Вінграновським, Василем Стусом, Євгеном Сверстюком. Молоді та натхненні літератори ставили за мету розбудову оновленої України.
  4.  Автор мав чимало псевдонімів: Симон, С. Василенко, В. Щербань, В. Левада, В. Миколайчук. Перші два створені варіаціями імені та прізвища, це зрозуміло. Щербань — дівоче прізвище матері поета. Дід Федір став маленькому Василькові за батька, адже той пішов із сім’ї, коли хлопчик був зовсім маленьким. Дідусь присвятив багато часу та сил вихованню онука. Родичі поета видали «Літопис Щербанівського роду, роду Василя Симоненка», де розповідається про сім поколінь його пращурів. Із цієї книги відомо, що породичалися кілька родів козаків. Ця козацька вдача, смілива та чесна, відчувається у віршах та вчинках Василя Симоненка.
  5.  Поет-бунтар входив до комісії з пошуку місць масових поховань жертв катівень НКВС. У 1962 році разом з однодумцями він знайшов поховання розстріляних НКВСівцями на Лук’янівському та Васильківському цвинтарях і в Биківні. Вже це викликало підозру влади стосовно неблагонадійності поета.
  6.  Василь Симоненко неодноразово дуже красиво зізнавався у віршах про любов до України. Наприклад, називав її гордою й вродливою мамою. Але писав він і про те, як ненавидить «шароварну» Україну, не реальну, а таку, якою вона виступає у російській ідеології в образі меншого брата.
  7. Василя Симоненка мало друкували, але він був досить відомим серед освічених українців, попри молодий вік. За життя у нього вийшли друком лише казка «Цар Плаксій та Лоскотон» і збірка поезій «Тиша і грім». Але ось свідчення того, що думали про 28-річного поета. У Спілці письменників 8 січня 1963 року влаштували обговорення поезій Вінграновського і Симоненка. Як відомо зі стенограми, ось що сказав про нього поет і вчитель української мови та літератури Микола Сом: — Твори Симоненка — це історія мого життя, це життя українського народу. Симоненко — це справді національний поет… За кілька місяців молодий автор помер. Його заарештували під надуманим приводом та жорстоко побили міліціонери, що обернулося для Василя Симоненка раком нирок. Є чимало свідчень того, що все це не було випадковістю. За сатиричні вірші поета намагалися залякати, або й ліквідувати.
  8. У  1965 році лірику Василя Симоненка намагалися посмертно висунути на присудження Державної премії України імені Тараса Шевченка. Але марно. Цю нагороду поет отримав лише в незалежній Україні, у 1995 році.
  9.  Онука Василя Симоненка — Мирослава, журналістка та лінгвістка, живе в Канаді. Вона збирає фінанси на підтримку ЗСУ та допомагає особисто, про що відомо, зокрема, із соцмереж. Онука поета відправила десятки тисяч місцевої валюти на підтримку України з початку війни. Правнук Гордій Симоненко — ще підліток, ходить до школи.
  10.  Діти в початковій школі знайомляться з казками Василя Симоненка «Цар Плаксій та Лоскотон» і «Подорож у Країну Навпаки».
  11.  Підлітки матимуть змогу інакше поглянути на вірші Василя Симоненка, якщо почують ті, що покладені на музику. Особливо якщо їх виконують відомі гурти. Наприклад, пісню «Не моя» виконує KOZAK System. Закарпатський рок-гурт «Rock-H» виконує «Вона прийшла». А ось один з найвідоміших віршів поета «Лебеді материнства» цікаво послухати у виконанні солісток Львівської національної опери, які заспівали її на знак підтримки захисників та захисниць України.

Найогидніші очі порожні,

Найгрізніше мовчить гроза,

Найнікчемніші дурні вельможні,

Найпідліша брехлива сльоза.

 

Найпрекрасніша мати щаслива,

Найсолодші кохані вуста,

Найчистіша душа незрадлива,

Найскладніша людина проста.

 

Але правди в брехні не розмішуй,

Не ганьби все підряд без пуття,

Бо на світі той наймудріший,

Хто найдужче любить життя.

10 фактів про життя та смерть Василя Стуса

Василя Стуса забороняли ще при житті — його вірші цензурували та знищували.

  1. Був учителем української мови та літератури. У 1961-1963 роках викладав у школі №23 у Горлівці Донецької області.
  2. Не лише поет, а й перекладач. Перекладав з німецької, англійської, італійської, іспанської, французької, слов’янських мов.
  3. Міг стати лауреатом Нобелівської премії. Українська діаспора намагалась висунути Василя Стуса на здобуття премії з літератури, але не встигла завершити всі процедури. 
  4. Говорив лише українською. Сучасники Стуса згадують, що одного разу Василеві зробили зауваження в університетській їдальні з цього приводу — щоб він розмовляв нормальною мовою. З цього приводу між Стусом та кривдником сталася бійка.
  5. Двічі був ув’язнений за антирадянську діяльність. Влада відправила його у табори Пермського краю та Мордовії. Сумарно за обидві справи йому присудили 23 роки примусових робіт, позбавлення волі, заслання.
  6. У камері Стуса поранили й він міг померти раніше. Під час ув’язнення отримав поранення заточкою. Спочатку лагерна адміністрація не надавала поету допомоги, її змусили до цього голодування письменниці Ірини Калинець та мовознавиці Надії Світличної, які також були ув’язнені.
  7. Помер у концтаборі. Обставини смерті досі викликають питання. Офіційна версія — зупинка серця, але є припущення про те, що його вбили. Спочатку був похований у Росії, на кладовищі колонії, потім його тіло перевезли до Києва та поховали на Байковому кладовищі.
  8. Книгу з документами про кримінальну справу проти нього, “Справа Василя Стуса”, заборонили за позовом Віктора Медведчука. Це перший український поет, з книгою про якого сталась така пригода за часів незалежності.
  9. Про Стуса зняли фільм — “Заборонений”.  Хоч критикам він не дуже сподобався, та від молодого українського кінематографа поки не варто очкувати шедеврів. Важливо те, що такий фільм в принципі з’явився.
  10. “Хто проти тиранії, встаньте!”. 4 вересня 1965 р. під час прем’єри фільму “Тіні забутих предків” Сергія Параджанова у кінотеатрі “Україна” підвівся та звернувся до присутніх у кінозалі зі словами: “Хто проти тиранії, встаньте!”. І підвівся увесь зал. Це була акція протесту проти арештів української інтелігенції. 

Як добре те, що смерті не боюсь я

і не питаю, чи тяжкий мій хрест,

що перед вами, судді, не клонюся

в передчутті недовідомих верст,

що жив, любив і не набрався скверни,

ненависті, прокльону, каяття.

Народе мій, до тебе я ще верну,

як в смерті обернуся до життя