За  доб­рою тра­ди­цією, 27 травня у Ду­бенсь­ко­му ме­дич­но­му ко­лед­жі  прой­шла  зуст­річ ви­пус­кни­ків різ­них по­ко­лінь.  То­го дня на под­вір’ї на­шо­го зак­ла­ду бу­ло люд­но та га­мір­но. Кві­ти, ус­міш­ки, ра­діс­ні го­ло­си…

Схвильо­ва­ні і щас­ли­ві ко­лиш­ні сту­ден­ти – по­вер­ну­лися у рід­ну до­мів­ку, якою став для них ко­ледж. У зам­рія­них пог­лядах при­хо­ва­на нос­таль­гія: тут я ко­лись приз­на­чав по­ба­чення, тут ме­не сва­ри­ли за спіз­нення.     Од­ні по­лю­би­ли  йо­го та­ким яким він є. Ін­ші – яким був. Тре­ті та­ким –  яко­го вже ні­ко­ли не бу­де… Ли­ше уявіть, скіль­ки по­ко­лінь, які та­ла­но­ви­ті лю­ди, по­чи­наю­чи з 1946 ро­ку, нав­ча­лися  у сті­нах Ду­бенсь­ко­го ме­дич­но­го ко­лед­жу.  Ко­жен за­ли­шив по­міт­ний слід своєю пра­цею й до­сяг­не­ння­ми!    

Сот­ні ви­пуск­ни­ків ко­лед­жу за­кін­чи­ли ме­дич­ні інс­ти­ту­ти і чес­но і сум­лі­нно пра­цюють лі­ка­ря­ми у ба­га­тьох місь­ких і сіль­ських ме­дич­них зак­ла­дах. В ба­га­тьох ре­гіо­нах Ук­раї­ни та за її ме­жа­ми нев­том­но до­по­ма­гають хво­рим фельд­ше­ри та мед­сес­три – ко­лиш­ні сту­ден­ти на­шо­го ко­лед­жу.  Ми впев­не­ні, що ще ба­га­то їх вий­де з ау­ди­то­рій ко­лед­жу. У то­му, що ви­рос­ли на­ші ви­пуск­ни­ки чес­ни­ми пра­ців­ни­ка­ми, від­да­ни­ми своє­му на­ро­до­ві, ми­ло­сер­дни­ми до хво­рих і не­міч­них, час­тка не­лег­кої пра­ці пе­да­го­гіч­но­го ко­лек­ти­ву.    Своїх ви­пус­кни­ків зуст­рі­чають збен­те­же­ні ку­ра­то­ри: О.В. Кис­люк, О.І. Юро­ва, В.І. Сав­чук, Т.М. Шу­ля­ка, С.Ф. Слас­тьов. Для них це теж ман­дрів­ка у ми­ну­ле. Сльо­зи ра­дос­ті й со­лод­ко­го збен­те­ження хо­вають­ся у теп­лих обій­мах. Об­мін сло­ва­ми, об­мін дум­ка­ми, об­мін пог­ля­да­ми. І все стає зро­зу­мі­лим – во­ни по­в’я­за­ні до­лею воє­ди­но са­ме у цих сті­нах.  Лу­нає прос­то­ри­ми ко­ри­до­ра­ми дз­він­кий сміх, си­плються жар­ти.  

Мо­ло­ді це див­но: ці­ка­во пог­ляну­ти на тих, хто тво­рив іс­то­рію нав­чаль­но­го зак­ла­ду до те­бе.     Ви­пус­кни­ки бу­ли в зах­ва­ті від музею ко­лед­жу, світ­ли­ни яко­го на­га­да­ли про стар­ших нас­тав­ни­ків, які їх нав­ча­ли.   І ось ста­теч­ні чо­ло­ві­ки та жін­ки зай­мають глядаць­кі міс­ця. І де вже по­ді­лася та по­важ­ність. Во­ни зно­ву мо­ло­ді, спов­не­ні оп­ти­міз­му, ен­ту­зіаз­му. Враз при­за­бу­ті по­са­ди і звання, сі­мей­ні кло­по­ти і про­бле­ми. Як приєм­но вия­вляється, ко­ли те­бе кли­чуть прос­то по іме­ні чи на­віть ку­мед­ним пріз­вись­ком ро­дом із юнос­ті.  З по­чут­тям не­ви­мов­ної гор­дос­ті див­ляться ви­пуск­ни­ки на свою гід­ну змі­ну:  креа­тив­ні, і зав­зяті сту­ден­ти прис­вячують їм піс­ні. Ба­га­тий на та­лан­ти  наш ко­ледж! Це під­твер­джують і сло­ва ди­рек­то­ра, к.мед.н., ви­пуск­ни­ці ко­лед­жу  На­дії Олек­сіїв­ни Вен­грин, яка ві­тає при­сут­ніх зі свя­том та роз­по­ві­дає про здо­бут­ки і до­сяг­нення нав­чаль­но­го зак­ла­ду.  А по­пе­ре­ду – дов­гі роз­мо­ви у тіс­но­му ко­лі дру­зів, пе­рег­ляд знім­ків у фо­тоаль­бо­мі.  Теп­лі, щи­рі обій­ми ста­рих дру­зів, пос­міш­ки – все свід­чи­ло про те, що та­кі зуст­рі­чі ба­жа­ні та необ­хід­ні лю­дям, які по­в’я­за­ли свої до­лі з бла­гос­ло­ве­нною про­фе­сією ме­дич­но­го пра­ців­ни­ка. Прогля­нув­ши фо­то­вис­та­вку та пре­зен­та­цію, гос­ті дум­ка­ми і спо­га­да­ми змог­ли по­вер­ну­тися у своє сту­дентсь­ке життя. Всі відз­на­чи­ли важ­ли­вість у їх­ньому житті от­ри­ма­них знань, ва­го­мі змі­ни у роз­вит­ку нав­чаль­но­го зак­ла­ду. І най­кра­щим під­твер­дж­нням  є те, що ді­ти та вну­ки ба­га­тьох із ви­пуск­ни­ків сьо­год­ні нав­чаю­ться в Ду­бенсь­ко­му ме­дич­но­му ко­лед­жі.      Про­ща­лися гос­ті з на­дією зус­трі­тися зно­ву, то­му що са­ме тут, у рід­них сті­нах, зус­трі­чають во­ни лі­та мо­ло­ді.